Блог учителя
Гіль Оксани Володимирівни

УПА - це ще один яскравий смолоскип, запалений українським народом у священній боротьбі за краще майбутнє.Може ще не всі вміють оцінити того вкладу кращих синів і дочок українського народу в ідейну скарбницю людства, та ми віримо, що вже недалекі наступні покоління дадуть справедливу оцінку і зрозуміють вагу і значення безкомпромісної боротьби воїнів УПА з окупантами Вони підняли потоптаний прапор, що на ньому написані слова волі і справедливості для кожної людини та кожного народу, підняли цей прапор з земної пороші. Сьогодні міцно держать в своїх руках вже внуки славних вояків.

  Село Майдан, одне з-поміж українських сіл, через яке прлягали дороги як радянських військ, так і УПА.  Наші односельчани були свідками подій Великої Вітчизняної війни, які розгорталися поблизу села. Ще й досі живуть серед нас учасники тих вікопомних подій, які виборювали волю і свободу для свого народу.

  Це наші односельчани, члени УПА – Чужда Антон Кузьмович, Мельничук Петро Філімонович, Базильчук Антон Степанович.

За їхніми розповідями ми знаємо лише те, що вони були на той час підлітками і допомагали для УПА своїми спостереженнями. Тобто виконували різні розвідкові дії. Та багато даних вони замовчують, бо не впевнені, що ми правильно з вами оцінемо їхній внесок у виборювання незалежності України.

Українці, які воювали і в Червоній армії, і в УПА, боролися під різними прапорами, за таку Україну, якою вони її собі уявляли. «Ук­раїнці служили у різних арміях: і у німецькій, і у радянській, - кон­статує останній командир УПА В. Кук, - усі ці армії були окупацій­ними, і тільки УПА боролася за незалежність України». Якщо воїни Червоної армії, ведучи боротьбу проти фашистів, об'єктивно       спри­яли відновленню сталінського режиму та мріяли про побудову світ­лого комуністичного суспільства в СРСР, то бойовики ОУН-УПА відстоювали незалежність Української держави. Така Україна і УРСР були несумісними.  Населення Західної України пов'язувало себе з Україною, вважало себе українцями, а не «радянськими людьми». Тож відбулосязіткненнядвохсвітоглядів та ментальностей, щобуло неминучим в умовахсталінського СРСР. Українціборолися за різніУкраїни, а тому зараз важковимагативід них примирення, посила­ючись на минуле.

Дуже важким виявився шлях до громадянської злагоди. А може, кожній із сторін, кожному ветерану війни визнати власні помилки та покаятися, щоб простити одна одну? У травні 2005 р., у рік 60-річчя Великої Перемоги, Президент   Ук­раїни В. Ющенко закликав ветеранів УПА та Червоної армії до при­мирення. Проте суспільство та самі ветерани виявилися неготовими до цього. Різне бачення історії не дозволяє знайти взаєморозуміння.