ЧОРНОБИЛЬ 3

НА СТОРІНКУ "ПОЗАКЛАСНА РОБОТА"

завантажено 15.12.2014

Спинімо той лік, спинімо

Оця земля світилась і до нас.

Зима і літо тут були не раз.

Летіли весни і цвіли сади,

Усе спливало в леготі води.

С. Довгий

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

1-й учень. Минають дні, місяці, роки з пам'ятної квітневої ночі вісімдесят шостого, коли сталася аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС.

2-й учень. Чорнобильська трагедія не могла пройти повз душу кожної людини. Житомирщина, насамперед її північні райони, сповна пізнала на собі смертоносну ціну радіаційному лихові. Скільки б не минуло часу, які б епохальні події не відбувалися в майбутньому, земля і людська пам'ять завжди берегтимуть у собі невигойні зарубки атомного болю і вогню.

3-й учень

Невидима біда — страшніша

За кулю, за ножа.

Нестерпною здається тиша,

Що точить, як іржа,

Стривожену, зболілу душу:

Що ж день новий несе?

Скорятись невидимці мушу,

Яка диктує все,

І ловити рятівного круга,

— Поради звідусіль...

Встає їдкий туман над лугом,

В росі їдуча сіль.

Та знову галас із екрана,

Знов хтось збирає рать...

Час, кажуть, залікує рани,

Та скільки ж то чекать?

4-й учень. Вірші Ніни Комашні прості та щирі. Вони виболені серцем і жорстоким часом. Тож самі с згустками печалі й надії.

5-й учень. Назву нашого заходу взято з рядків Василя Старука. Народився він у селі Кліщі. Потім працював заступником редактора в Малинській райгазеті. Після трагічної квітневої ночі село стало зоною. Сьогодні в цьому селі моторошна тиша. Лише гадюччя й вужі повзають на його околицях, а довкруг усе заросло бур'янами. Осиротіло стоять будинки без дверей, вікон, покрівлі...

Лиш глухо схлипують цямрини,

Довкруг — горбатяться корчі...

Озвалась сумно сокорина,

І день зненацька споночів.

6-й учень

Ластівко, пташино, принеси здаля

Крапельку водиці, і це життя зціля.

Принеси це диво з-за синіх морів,

Принеси, красива, щоб мій край ожив.

7-й учень

Безсмертниками звуть ті квіти,

В яких здоров'я всі просили.

Але і їм невічно жити.

Кудись зникає їхня сила.

8-й учень

Вже скинув лось важку корону

Перед красунею-весною.

Затихли лісу передзвони —

Життя проходить стороною.

9-й учень

Мовчать дерева заніміло —

Кому подякувати треба?

Гілки, немов підбиті крила,

Уже не зможуть знятись в небо.

10-й учень

Всихають велетні-дуби.

І знають всі — чого.

То все Чорнобиль наробив —

Клянуть діди його.

Для них він ніби дикий Див,

Що дихає вогнем.

Хто з ланцюга його спустив

Ясним квітневим днем?

Він всі надії спопелив,

Все, чим жили вони.

Мовчать діди. Немає слів.

Лиш почуття вини

Перед землею та дітьми,

Яких не вберегли. ...

Живе десь Див той між людьми

Й не слухає хули.

13-й учень

Трава — чорнобиль дрібнолиста

Дістала аж до стріхи.

Господаря завезли в місто,

Немов би їй на втіху.

Трава, як та орда проклята,

В полон бере городи.

Під вікнами сумної хати

Одне лиш горе родить.

А хто цю землю розчаклує?

Хто мальві вмиє очі? ...

Хазяйський пес ще сторожує —

Гука людей щоночі...

Лунає пісня «Хата моя, біла хата».

15-й учень

Знов у Чорнобиля річниця

Й річниця у синка.

Це ж треба було їм зустрітися

Ох, доленька гірка!

Росте маля й сивіє мама,

Бо чорний їй цей світ.

Не віднести біду руками,

Не знищить страху лід.

16-й учень

Як пояснити малюку,

Що скрізь біда чека?

Вона — в дощі, в траві, в піску, —

Невидима й тяжка.

Як пояснити малюку,

Що в квітці — тінь її,

І казку вигадать яку

Про мед в устах змії?

...Котигорошко підроста,

А сила — не росте.

Хто ж порятує ті міста,

Де все німе, пусте?

Йому не здасться булава,

Що вміла зло трощить...

Сивіє в мами голова

Щорік, щодень, щомить.

Учитель. Спалах атомної біди сліпучим сяйвом висвітив добро і зло, співчутливість і злорадство, правду і брехню. Тієї ночі на чергуванні було 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадянський і службовий обов'язок. Першими до палаючого четвертого реактора прибули пожежники караулу на чолі з 20-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Через 5 хвилин із міста зі своєю групою прибув 23-річний лейтенант Віктор Кібенок. Одну годину 20 хвилин знаходився Віктор Правіш у зоні підвищеної радіації — гасив вогонь ізсередини станції.

«Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. Кібенок не пам'ятав, як прибула допомога, він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, запитав: «Як там?». Почувши «загасили», Віктор полегшено зітхнув.»

За два тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер, так і не побачивши свого первістка. Пожежники першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації. 6 із 20 пожежників двох караулів невдовзі померли.

Хвилина мовчання. Відеофільм «Рідні краєвиди».

Учитель

Зажурились лебеді на воді...

Зажурились лебеді — буть біді...

Зажурились лебеді... Як це так?

Спалахнув на березі вже лозняк.

Спалахнула провесінь — струменить

Значить, будем, лебеді, довго жить.

Будемо на озері раювать...

Милуватись затишком — благодать!

Потім десь у заводі, на вербі,

Мрії заколишемо голубі.