ЧОРНОБИЛЬ 4

завантажено 15.12.2014

ВИПРОБУВАННЯ ЧОРНОБИЛЕМ

Вечір пам'яті

Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.

Наочність і оформлення: кетяги калини, перевиті чорною стрічкою.

1-а учениця. 26 квітня. У пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, перестороги. І забути це чи викреслити з нашої пам'яті — неможливо.

26 квітня! В ніч із забуття

Йде страшне створіння — атомне дитя,

Суть його безкровна і зіниць нема,

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків, й дітей.

Виродок-створіння ціль страшну таїть,

оглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні.

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим,

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня! Люди, не простіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли ви вранішню зорю!

Учень. І виростають покоління, які не чули тиші. Що вберегли ми, що надбали, що дітям у спадок передать?!

Входить учениця в чорному одязі — Чорнобильська мадонна.

2-а учениця

Не пізнаю — ні зблизька, ні здаля,

Це ти, Маріє, знов ідеш за гробом?

Тепер тут зона, а була земля.

Тут був чорнозем, а тепер — Чорнобиль.

Чорнобильська мадонна

Була моя хата біла,

Прийшли — і вогнем кадили,

І хату, і мене убили....

А була моя хата — біла,

Із очками голубими.

3-я учениця

Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть?

Я вже знаю хто — Чорнобильська мадонна!

Вкрутила нас у чорну круговерть —

Смерть вилонила з молодого лона?!

Вона дивиться, дивиться в душу.

Вона палить очима до дна.

А я все цс дотерпіти мушу,

Бо в душі не душа, а вина.

Ну чого ти, чого ти, чого ти?!

Одкараскайся геть, відійди!

Вона стала затято навпроти

І пильнує очима біди.

Вона йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже двері —

Й тобі нахиляє цс атомне небо

У своїй потойбічній журбі.

Учень

Над тобою схилилась, політик,

Чи пізнав ти цю матір-вдову?

Із мільярдом поганьблених діток

Вона долю несе снігову.

її погляд ти чуєш, учений,

Тож тікай, лиш подумай — куди?!

її погляд на тебе вогненний —

Його лазером ти відведи!

Хто ж там сину посміє займати?

Сіль пізнання — це плід каяття.

Несе сива чорнобильська мати цю планету... —

Це хворе дитя!

Драч «Чорнобильськамадонна»

Зойкнула Земля чаїним криком:

—Сину, вбережи і захисти!

—Вийшла Мати з іконним ликом:

—Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

—Спалахнуло небо, впало крижнем:

—Сину, вбережи і захисти

— Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди коханий.Хто ж, коли не ти? ...

—І уже ні сина, ані мужа.

—Лиш розпороті зорані поля...

—Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.

—Дух і Воля.Небо і Земля.

Б. Олійник

Заміна учнів.

1-ий у ч є н ь. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, пайтихішою і най-темнішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, усім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Першотравневі свято, можна виїхати до Чорнобиля, відпочити.

Проте у ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже немирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.

Трапилося це у 130 км на північ від Києва. І одразу ж майже всі зіставили цю трагедію із рядками Біблії з Апокаліпсису райцентр Чорнобиль носить ім'я від назви різновидності гіркого полину — чорнобилки; спочатку так іменувалося древнє поселення на річці Припять, потім місто, а за ним — і атомна електростанція), де мовилося про зірку Полин, що впаде з неба, і про третю частину вод, що стануть гіркими.

2-й учень

Весна одягала барвисту —

Шовком шиту сорочку.

Весна між Десною і Прип'яттю

І не думала навіть про смерть.

Атом ще спав покірно в реакторах,

І в долонях ще не чули його загрози поліські бори і вода,

Лиш земля відчувала,

Як б ється жилка на скронях,

Як вишумовує травами весна співуча і молода.

І раптом — вибух, як спалах,

І полум'я смертоносне.

І вмить здригнулася планета на всіх полюсах землі.

Відчули трава, дерево, що вже не вмиють росами,—

Як перед смертю постали батьки і діти малі.

М. Сингаївський

3-й у ч е н ь. Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, злорадство і співчутливість, правду і брехню, безкорисливість і захланність— усі людські чесноти і ґанджі, що причаїлися в душах. На запитання Володимира Висоцького «На чому перевіряються люди, якщо війни вже нема?» 1986 року можна було відповісти однозначно: люди перевіряються на своєму ставленні до Чорнобиля.

У цю квітневу ніч не було часу з'ясовувати причини вибуху, шукати винних. Це зроблять згодом, а тоді треба було будь-що ліквідувати наслідки аварії. Наш народ уперше зіткнувся із такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

1-й у ч є н ь Щершими до палаючого четвертого реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники караулу охорони станції на чолі із 23-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Із усіх можливих рішень Правик вибрав найправильніше — направив свій загін на дах машинного залу, адже в цьому залі знаходилися всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли перетворитись у бікфордів шнур.

Через п'ять хвилин із міста Прип'ять зі своєю групою прибув теж 23-річний лейтенант Віктор Кібенок. Але ще понад півгодини обов'язки керівника гасіння пожежі виконував Володимир Правик. Годину 20 хвилин він перебував у зоні підвищеної радіації.

2-й учень. Віктор Кібенок зі своїм караулом гасив вогонь зсередини станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. Кібенок не пам'ятав, як прибула допомога, як дістався до драбини і спустився вниз. Він утратив свідомість, його винесли у безпечне від вогню місце. Коли прийшов до тями, перше, що він запитав: «Яктам?» Почувши: «Загасили», — Віктор полегшено зітхнув.

Уч е н ь (зачитує). Через два тижні після аварії красивий юнак, поставний і відважний офіцер помер у Московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім'ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтеся ближче до життя, хлопці... ».

1-й учень. Начальник пожежної частини майор Леонід Петрович Телятников перебував на той час у відпустці. Та, дізнавшись про пожежу, він негайно викликав машину і в чому був — у сорочці з коротеньким рукавом — помчав до товаришів. Ніколи в житті, скаже він потім, не було дороги більш тривалої й важкої, ніж ця — завдовжки у хвилини...

2-й учень

Так і вертається майор щоразу,

Бо ж сам вогонь його не полишає.

Обпалюючи все його єство,

Його життя, вогневі не підвласні.

Не полишають друзі — мертві і живі,

Кому уже не суджено вернутись.

Вони всі поіменно постають —

У пам'яті, в уяві, у житті.

Вони ж самі з життя, а не з легенди —

Ті, що не підвели у мить найтяжчу,

Ті, що вогонь і смерть взяли на себе,

Ті, що життям платили за життя,

Ті, що пожежу брали голіруч,

Світ атомний собою заступивши.

І він, майор, був також серед них.

Приборкуючи звіра вогняного,

Уже не думав про малих синів —

Своїх школяриків русявочубих.

Він знав, що треба бути над вогнем,—

Інакше і синам його не жити.

М. Сингаївський

2-й учень

На Чорнобильських подвір'ях

Обпалить душу чуйна тиша:

Земля — і та не обізветься

Людським, ще незабутим кроком.

Усе обпалить і просвітить

Біда, немов рентген стосилий.

І все прожите-пережите

Засвітиться болючим смутком.

За тих, по кому дзвін клекоче,

За тих, кого нема вже поруч,

За тих, кого ми проводжали

В останню, наче креп, дорогу.

А нині — з ними у зеніті,

У пам'яті невідворотній,

У порятунку для нащадків

Та у змордованих печалях.

Вони життям кричать до світу

І нам свої звіряють болі,

Що вже за мить душею стали

Всього народу і Вітчизни.

М.Сиигаїеський

3-й учень. Біда Чорнобиля не припинила роботу на атомній електростанції. Тут, на місці, були і міністри, і славетні вчені, і воєначальники. І всі певною мірою ризикували.

5-й учень. За перші дні, тижні, які минули після аварії, була проведена велетенська робота, завдяки якій і вдалося зменшити рівень небезпеки, вирішити питання величезної технічної складності, які до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не вирішував.

Учитель Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи свої здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.

І у нашому селі є учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Ми сьогодні запросили їх до нас у гості, щоб вони самі нам розповіли про події 1986 року.

Вельмишановний Сергій Петрович та Сергій Миколайович запрошуємо Вас до слова.

( Розповідь учасників ліквідації на ЧАС)

1-й учень Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.

2-й учень Урятований світ — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на Землю гірка зірка Полин.

Учитель Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

Ніщо не вгоїть вирваної втрати —

Нема таких на світі лікарів.

І тільки сміх наївний немовляти

Зове в життя стражденних матерів.

Нам горе люте

Миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь

І — не забути! — доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь. І. Драч

Література

1. Відлуння десятиліть. Українська література II пол. XX ст.— К.: Грамота, 2001.