Блог учителя
Гіль Оксани Володимирівни

завантажено 15.12.2014

«Вола чорнобильська пересторога»

Виховний захід

Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.

Обладнання: в центрі зали — журнальний столик, на якому знаходяться портрети пожежників, які загинули; живі квіти; свічка пам'яті з чорною стрічкою; виставка книг «Чорнобиль — трава гірка».

Звучить «Реквієм». Виходять учні і ведучі.

1-ий учень.

Ти відомий сьогодні кожному —

Не ім'ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад Прип'ятською водою...

2-ий учень.

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров на твоєму обличчі.

3-ій учень.

26 квітня... В ніч забуття

Йде страшне створіння — атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема,

І уста безкровні, і душа німа.

1-а ведуча. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

2-а ведуча. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.

4-ий учень.

Так, земля завогнилась

І стала страшна, ніби атом.

Ви не знали про це,

Молоді обранці життя.

Кожен з вас до кінця

Залишився і в смерті солдатом,

І про власну хоробрість

не знали ви ще до пуття.

5-ий учень.

Тільки б смерть зупинить ту

Підступну, що атомом зветься,

Де живе все згорає

На її непомітному тлі.

Ви плечем до плеча пов'язались

І серцем до серця,

Ідучи у вогонь

Лиш заради життя на землі.

6-ий учень.

Ви — безумство хоробрих —

Все назавжди зріднили собою:

Землю сущу і лютий вогонь,

І відвагу людську.

Нам лишається пам'ять,

Що світить життям і любов'ю,

Тим високим життям,

Що дається лиш раз на віку.

2-а ведуча. За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Провиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип'яті на чолі з лейтенантом Віктором Дибенком.

1-а ведуча. Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу н вірність народові України.

1-ий учень.

Зойкнула Земля чаїним криком:

— Сину, вбережи і захисти! —

— Вийшла мати із ікони ликом:

— Йди, синочок. Хто ж, коли не ти?

— Спалахнуло небо, впало крижнем:

— Сину, вбережи і захисти! —

— Вийшла жінка з немовлятом ніжним:

— Йди, коханий. Хто ж, коли не ти? ..

— . І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зоряні поля...

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.

Дух і воля, небо і Земля.

2-а ведуча. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Каменюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія Івановича так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

4-ий учень.

Палаюча безодня ночі,

Нема ні впину, ні кінця,

А ранок ще страждань доточить,

Ще сколихне людські серця.

5-ий учень.

Ще день, мов поклик розів'ється

У небі, обріях земних.

І пам'ять зболеного серця

Назве і мертвих, і живих.

1-а ведуча. А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий ректор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячіли маленькі фігури, в полум'ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в'їдався у шкіру.

2-а ведуча. До п'ятої години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

1-а ведуча. їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

1-а ведуча. Вшануймо ж хвилиною мовчання пам'ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.

Хвилина мовчання. Цокання годинника. Учні запалюють свічки.

3-ій учень.

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці.

Пам'ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

2-а ведуча. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію населення. Лише згодом пролунав сигнал ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку.

1-а ведуча. За межу, позначену стращним словом «зона», було виселено 135 тис. чоловік.

2-а ведуча. Біда розчинилась в духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійшла в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тля України.

1-а ведуча. Чорнобиль... мертва зона... Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

Повернувшись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя...

1-а ведуча. Поля і луки, ліси й озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля. Чорний круг невідомо скільки разів залишиться незагойною виразкою на лоні природи.

6-ий учень.

Як страшно це — води не скуштувати.

У тім краю, де Прип'ять, де Дніпро,

І хто посмів знічев'я відірвати,

Від губ народу цілого відро?

Дивлюсь на землю, на річкові води

І думаю, аж чорна від журби!

Нам говорили: «Ви царі природи»...

А ми ж насправді — атома раби.

2-а ведуча. Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестримний біль.

3-ій учень.

Ми всі живемо в зоні постійної тривоги,