НА СТОРІНКУ ІСТОРІЯ

завантажено 18.12.2014

Виховна година до  64-ї річниці створення  УПА

 

 

Пам”ять стає на чати,

Брови, як тінь.

Що таке чорне лихо –

Знає Волинь.

Мовчки читаю цифри-

Важчі могил.

Скільки людей убито,

Спалено сіл.

 

Сьогодні всіх людей доброї волі зібрала у нас важлива подія- Українській Повстанській Армії – 64 роки! Героїчна історія нашого українського народу. Упродовж багатьх сотень років кращі сини і дочки нації виборювали волю, незалежність своєї держави. А 64 роки тому проти неволі, проти гніту численних окупантів повстала і Українська Повстанська Армія.

     Трохи з історії...

Окупаційний режим викликав у населення всезростаюче невдоволення. Спочатку протест проявлявся пасивно, а згодом перейшов у активні форми.

Улітку 1943 року в околицях Дубно активізувала роботу гру­па підпільників на чолі з Т.Р.Кисільчуком. Патріоти пильно сте­жили за військовими об'єктами, пересуванням ворожих віиськ та техніки і відомості про це передавали партизанам. Підпільни­ки влаштовували зіткнення зустрічних поїздів на залізниці Дуб­но-Здолбунів, унаслідок чого було знищено чимало військового спорядження і на деякий час припинено рух на залізниці. Фаши­стам вдалося напасти на слід патріотів. Восени 1943 року вони схопили і замордували багатьох підпільників, у тому числі і Т.Р.Ки­сільчука.

Ще у січні 1942 року в дубенських лісах розпочав активні дії партизанський загін, організований колишнім військовополоне­ним Філіповим. Уже перший бій на дорозі Дубно-Повча закінчив­ся панічною втечею гітлерівців. Народні месники нагнали чимало страху фашистським загарбникам. Мужність патріотів стала прикладом для багатьох: з невеликої групи загін Філіпова виріс до 60 чоловік. Він діяв У Дубенському і Млинівському районах.

У липні 1943 року більшість партизанів загону разом із своїм командиром загинули в боях з ворогами.

Населення підтримувало партизанів, допомагало Їм одягом, продуктами.

Дошкульним ударом для німців був перехід шуц­манів і поліцейських Волині зі зброєю в руках у підпілля, в ряди

Повстанської Армії. Це сталося у середині березня на початку квітня 1943 року. В Дубно відділи УПА розбили тюрму і випусти­ли  в'язнів. В грудні гранатометна чота Дубенського куреня переїжджає слідом за військами.

Територію дій УПА було поділено на чотири воєнні округи.

Дубно входило У південний округ ім. І.Богуна і стало його цент­ром. Сюди входили ще Острозький і Рівненський повіти. Коман­диром військового округу став «Еней» (Петро Олійник).

В жовтні 1943 року німці почали розстрілювати, мордувати у в'язницях волинських міст українських політичних в'язнів. 16 жов­тня в дубенській тюрмі було розстріляно 60 чоловік.

За підпільну діяльність були розстріляні секретар райуправи Володимир Григорович Друченко, Володимир Дмитрук. Вони орга­нізовували зрив акцій окупантів по вивезенню людей в Німеччи­ну, поставки хмелю, худоби, сплаті податків. Архівні матеріали подають різні місця їх розстрілу - урочище «Палестина», стадіон, кут вулиць Данила Галицького - Тараса Бульби. Їх розстріляли восени 1943 року.

Проти фашистських окупантів виступили представники ба­гатьох національностей, які проживали на території району і міста. Так, у антифашистській боротьбі активну участь брало чеське населення. у підпільну групу «Наша десятка», яка потім розрос­лася у велику антигітлерівську підпільну організацію «Бланію>, входили чеські інтелігенти, які жили в селах району. Серед інших був учитель з Мирогощі В.Кноп (псевдо Й.Влчек), група видавала нелегальну газету « Гласатель» .

Та не менш пасивними були Уповці, що переховувалися в майданському лісі. Свідками тих подій були наші односельчани, члени УПА – Чужда Антон Кузьмович, Мельничук Петро Філімонович, Базильчук Антон Степанович.

За їхніми розповідями ми знаємо лише те, що вони були на той час підлітками і допомагали для УПА своїми спостереженнями. Тобто виконували різні розвідкові дії. Та багато даних вони замовчують, бо не впевнені, що ми правильно з вами оцінемо їхній внесок у виборювання незалежності України.

Українці, які воювали і в Червоній армії, і в УПА, боролися під різними прапорами, за таку Україну, якою вони її собі уявляли. «Ук­раїнці служили у різних арміях: і у німецькій, і у радянській, - кон­статує останній командир УПА В. Кук, - усі ці армії були окупацій­ними, і тільки УПА боролася за незалежність України». Якщо воїни Червоної армії, ведучи боротьбу проти фашистів, об'єктивно спри­яли відновленню сталінського режиму та мріяли про побудову світ­лого комуністичного суспільства в СРСР, то бойовики ОУН-УПА відстоювали незалежність Української держави. Така Україна і УРСР були несумісними. Населення Західної України пов'язувало себе з Україною, вважало себе українцями, а не «радянськими людьми». Тож відбулося зіткнення двох світоглядів та ментальностей, що було неминучим в умовах сталінського СРСР. Українці боролися за різні України, а тому зараз важко вимагати від них примирення, посила­ючись на минуле.

Дуже важким виявився шлях до громадянської злагоди. А може, кожній із сторін, кожному ветерану війни визнати власні помилки та покаятися, щоб простити одна одну? Ось роздуми одного з ветеранів Радянської армії, зроблені зараз, в умовах існування незалежної Ук­раїни, за яку боролася ОУН--УПА: «Ми воювали за Батьківщину та стріляли у бандерівців, тому що це були вороги. Зараз знаю, що вони боролися за незалежну Україну та думали про нас також. Знаю і те, що кожен з нас боровся за своє, як його розумів. Зараз поважаю їх переко­нання, але хочу, щоб вони також поважали мої. Вояки УПА самі ні за що не перемогли б фашистів. А ми це зробили. І вони отримали можли­вість продовжити боротьбу за незалежність - хай навіть без нас.

У травні 2005 р., у рік 60-річчя Великої Перемоги, Президент Ук­раїни В. Ющенко закликав ветеранів УПА та Червоної армії до при­мирення. Проте суспільство та самі ветерани виявилися неготовими до цього. Різне бачення історії не дозволяє знайти взаєморозуміння.

     А ось які рядки про Уповів, що стояли своїм загоном на Гурбах написав Василь Женевський- вчитель історії с. Тростянець.

 

Сказання

Про нескорені Гурби

Вже були в нас наруг Чингісхани,

Був прищурений вирод Батий...

Але пам”ять до віку не кане,-

Чи ж зітреться?..

                       О Боже святий!

Із небесного лона свойого

Ти все бачиш: де кривда й біда...

Чи було що лютішого, злого,

Як московська прелюта орда?

 

...Ще посивіє мати і хата

І сльоза обізветься скупа,

Як вмирали і хлопці, й дівчата-

Не із міфів – борці із УПА.

 

І столочиться день от пожурби,

Загуркочуть в тривозі громи.

І зридають за Крутами – Гурби,

Рідні Гурби мої- під грудьми.

 

Занімілі від сполоху ранки,

І стуманились болем роки ...

Павуками повзли усе танки,

А над лісом кругом - літаки.

 

Не здаються нескорені повстанці-

Україна для них, наче трон.

Тільки пусто вже – пусто, як в банці,

Лиш для себе останій патрон...

 

Добивали калік в лазареті,-

Утішались катюги-кати,

Щоб про волю не марили „еті”,

Щоб із кров”ю сліди затовкти.

 

 

 

Під Майданом терорили еру,

Щоб тремтіла покорою вись...

Треба ж в Мюнхені вбити Бандеру,

Як в Парижі - Петлюру колись...

 

Наші крики, і скрики, і журби,

І печаль, мов під рани ропа...

Возвишайтесь, нескорені Гурби-

Вічна славо героїв УПА!

 

Ще лукавляться очі зміїно...

-Как же ето? – аж піниться гад...

Помолись за борців, Україно,-

Не зови на святковий парад.

Помолись

             За борців,

                           Україно!..

         

 

 

Використана література

 

1. Білас І. Протистояння. До 50-річчя УПА// Визвольний шлях. — 1993. Кн. 4, квітень, с. 400..

2. Вєдєнєєв Д. Військово-польова жандармерія — спеціаль­ний орган Української повстанської армії// Воєнна історія. 2002, № 5-6.

3. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993.

4. Руднев С. В. Щоденник про Карпатський рейд. — К. 1949.

5. Скриня. 2001, 2 серпня.

6. Старожилов М. В. Партизанське з'єднання С. А. Ковпа­ка. — Львів: Вид. Львівського університету. — 1966.

7. Грицак Я, Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХст.-К.: Генеза, 1996.

8. Історія України / За ред. Ю. Зайцева.— Львів, 1998.

9. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939— 1945 рр.)~К., 1999.

10. КовальМ. В. 1941 рік. Проблеми історичної пам'яті//Український історичний журнал.— 2001 ,~№3.

11. Король В. Військові втрати народів СРСР у роки Великої Вітчизняної війни (194І-1945 рр.) // Історія в школі.— 2000.— № 5-6.

12. Чернега П. Український народ у Другій світовій війні: новий погляд на проб­лему // Історія в школі.— 2000.— № 5—6.